Мало схожа на асфальт дорога, де ями такі, ніби ще вчора на цьому місці бомбардували з гранатомету: є великі, є глибокі, а є і поєднання. Екстримальний вид спорту - пройтися. Якось ідеш, думаєш, та якось не виходить, замислюєшся лише над тим, аби не полетіти шкереберть, цілуючи асфальт. Але везіння - це така оманлива штука, як тільки потрібна, обов'язково кудись зникає. Подорожній падає, враження не найкращі, але перед очима він помічає квітку гарну, пахучу, рідкісну, таких мабуть поодиночні екземпляри. Квітка, ледь ледь помітна, через сміття.
Подорожній піднявся і пішов далі. Його погляд зупинився на старенькому занедбаному будинку. Похилений роками паркан, фарба з нього вже давненько злізла, а старі дошки вже майже прогнили, ледве тримаючись на заіржавілих цвяхах.Пройшовши далі, на подвір'ї можна побачити помітні сліди занепаду. Сходи, що ведуть до входу в дім вже обсипались і поросли бур'яном. Деякі вікна заколочені, а інші з вибитими шибками та розбитим склом, обплетені павутиною, а скло таке брудне, що через нього неможливо щось побачити. А при вході в будинок, ти бачиш кімнати стилю сарай-стайл: двері, що потребують змаски, паркет, який вже кілька десятилітть не зустрічався з лаком, меблі, зроблені на совість, але вже відслуживші своє, погризані мишами штори і т.п.
А це не поодинокий випадок, це - життя. Чому так? Тут не має нічого дивного. Добре лиш там де нас нема, а там де ми є, нас скоро не буде, тому не має сенсу щось змінювати. Типова думка, пересічного громадянина, а й справді навіщо прибирати там де скоро всерівно буде смітник, навіщо вчити дітей в школі, вони ж всерівно тупі, навіщо загинатись на роботі, якщо ти і так стабільно отримуєш зарплатню, навіщо насаджувати нові дерева, їх же всерівно зрублять, навіщо людям нормальні дороги, від цього ще ніхто не помирав, а як помре то що, кому ті люди потрібні, хворий може померти, чекаючи вже котру годину на лікаря, який нібито зайнятий, а насправді мило розмовляє з котроюсь із медсестер, навіщо тут щось змінювати, все ж відповідно санітарним нормам, от приїде комісія, о тоді все шухер, спростерігаються покращення, а може й ні, зовсім не заборонено давати добровільні внески.
А ми хочемо щоб до нас добре ставилися, знаєте, так культурно з повагою, як до нормальних людей, але яка ж з тебе культурна людина?
Ну от хто, хто написав це незензурне слово на стіні будинку, ще й з помилками, хто викинув обгортку з під цукерки, не в сміттєвий бак, а собі під ноги? Ви думаєте, що це зовсім не помітно? О, ще й як помітно, аж очі коле, особливо коли кожен із нас повторить подвиг. А ви хочете щоб до вас ставилися, як до людини? То будьте людиною, покажіть власним прикладом як потрібно чинити. Так, можливо, ви будете самотнім у своїх поглядах, але один - це також число, досить значуще. Таким чином, зі світу по нитці і вже скоро буде результат.
Ви скажете такого не буває? А ви колись, хоч раз, намагалися зробити щось подібне, чи забракло духу? Ви скажите:"Суспільство, що тут поробиш?" Але ж ви і є суспільство, чи не так? Та ні, не зізнаєтетесь, мовите ніби не винні, це все влада, ті хто були до нас...Ну досить вже цього, наберіться хоробрості відповідати за себе, інших ви можете змінини хіба-що власним прикладом. Не будьте байдужі і так все погано, а якщо ти нічого не зміниш, буде ще гірше.Не будь чужою людиною на своїй землі, роблячи чужими інших.
Погляньмо на ситуацію сьогодення. Як проходить типовий день пересічного громадянина України?Ну тут, у кого як, залежить від кількості родичів та статків. А якщо не має ні родичів, ні статків, як виживати? Ти ж більше все - не людина, паспорт є, але особа нівелюється. На неї зовсім начхати іншим, тим кому все ж таки вдається якось зводити кінці з кінцями.
Тут не проблема - безгрошів'я, а недолік інший - наше ставлення один до одного, до людини в цілому. Думаєш, що будеш щасливим якщо переїдеш в інше місце, а потім виявляється: куди б не поїхав, залишаєшся собою. Обставити змінюють, а не змінються. Пройде час, ти можливо більше не повернешся на рідну землю, але пам'ять про тебе залишиться. І якою буде ця пам'ять залежить лише від тебе. Є привід задуматися!
